Маршрут м. Сколе - г. Парашка

Є на Львівщині гора, яка для багатьох була першою, а відтак залишається улюбленою, рідною й близькою, навіть коли немає можливості знову відвідати її. Гора, стежкою до якої проходять покоління за поколіннями - батьки, діти, онуки. Для багатьох вона пов'язана зі спогадами про «буремні студентські роки», про незабутні посиденьки біля ватри, про пригоди, веселі й не дуже, які довелося пережити в цих мандрівках. І в кожного, хто хоч раз побував у неї в гостях, залишилися приємні спогади про її щирість і привітність.

Йдеться про найвищу вершину Сколівських Бескидів — г. Парашку (1268,5 м). Є кілька легенд, пов'язаних із цією горою. І про дочку князя Святослава, убиту Ярополковими нелюдами, яка звалася Параскевією. І про вільну красуню Парашку, яка, утікаючи від татар, таки знайшла свою смерть на схилах гори. І просто про жінку Параску, що на Великдень вигнала на гору воли пасти, витягла куделю, і сіла прясти та й скам'яніла разом з волами за цей великий гріх. Гора Парашка вирізнятися серед інших своєю красою, стоїть урівень зі своїми сусідками.

Маршрут приваблює своєю відносною доступністю та простотою добиратися до вихідного пункту - міста Сколе Львівської області. Стежка починається з місця, де сходяться об'їзна сколівська дорога й дорога з міста. Не доходячи до лівої притоки Опору, повертаємо направо, далі повз лісопилку (беручи ще вправо) стежкою виходимо на початок маршруту. Він позначений біло-жовтими маркуванням.

Підіймаємося лісовою стежкою на північний захід. Перший півторакілометровий підйом буде нелегким. Якщо це втішить - непростим він є і для початківців, і для бувалих туристів. Доволі стрімкий, як для початку. Та це є і своєрідним випробуванням на витривалість! Маленький перепочинок на виположуванні, ще один злет підйому, і далі можна трішки відпочити, ідучи майже прогулянковою стежкою, зручною й затишною, як у парку. Через півтори-дві години підйому, коли позаду залишаться З км нелегкого шляху, Ви дістанетеся на перший оглядовий майданчик, з якого можна побачити хребет і гору - мету нашої мандрівки. Перед цією галявинкою зліва в лісі є джерело, перепочити тут буде дуже доречно. Не лякайтеся, що Парашка видається такою далекою. Шлях буде подолано, вона Вам допоможе!

Відпочивши, продовжуємо рухатися на захід. З галявинки заходимо до лісу. Випробовування продовжуються - повалених дерев стає дедалі більше. Постійно доводиться то обходити їх, то перелазити через них, то лізти попід ними... Забавна доріжка! Але ж якої сили вітри зробили її такою? Маскуємо перепочинки під фотосесії! 1,3 км такого підйому, і перед нами видовжена галявинка, на якій черговий коротенький відпочинок після найважчої ділянки шляху. Коли відчуєте готовність подолати останній кілометр перед виходом на хребет, сміливо вирушайте вперед.

Вихід на хребет - це, як завжди, вияв захоплення в різних окличних виразах. Один крок - і світ перед тобою! Умить злітає й забувається втома. Відкривається третє дихання, і виростають крила, і ноги самі готові бігти далі! Попереду 4 км хребтом до підйому на Парашку. Якщо стояти до неї обличчям, то позаду буде г. Корчанка (1178 м) із ретрансляційною станцією. А Ваша стежка прямує через вершину г. Оброслий Верх (1177м), г. Зелену (1217м), траверсує зліва г. Тимків Верх (1227 м, інша наша г. Кобила) і зрештою, виводить до підніжжя найвищої вершини хребта.

Дорогу хребтом долати легко. Залежно від пори року може пощастити поласувати смачнющою чорницею та брусницею. Краєвиди навколо робитимуть маршрут дуже цікавим. Останній підйом на вершину може трішки налякати крутизною, але це тільки так здається, що він важкий. Крок за кроком, ніби сходиночками, підіймаєтеся на вершину. І з кожним кроком відчуваєте цю висоту! Пориви вітру стають дедалі сильнішими - про ці полонинські вітри на Парашці згадують усі старші люди з навколишніх сіл. На підйомі до вершини вмонтовано пам'ятну плиту, на якій написано, що гору названо Парашкою на честь дочки київського князя Святослава, яка тут загинула. Останній злет - і Ви на вершині! Пройдено 10 км шляху. У середньому це забирає 4-5 год.

Майже десятиметровий хрест увінчує Парашку. 2008-го р. сильний вітер повалив хреста, але наступного року святиню було відновлено. Цікаво, що відправу, яку читають після ремонту храмів й освячення хреста, провів отець Василь Вороновський, який піднявся з цією почесною місією на Парашку у віці 80 років! Завжди цікаво розглядати гори та гірські пасма з іншої вершини - ніби живий атлас перед тобою.


Ти їх упізнаєш, розглядаєш, вивчаєш. Радо вітаєшся зі «старими знайомими» - горами, на яких уже побував. Із заздрістю й захопленням вихоплюєш поглядом вершини, які манять своєю невідомістю. А на Парашці надзвичайно цікаво спостерігати за долиною! За доброї погоди й прозорого повітря поглядом можна долинути ген-ген до Стрия, якщо не далі!


Намилувавшись краєвидами, добре відпочивши, можна вирушати у зворотній шлях. Найбезпечнішим буде повернення тим же маршрутом, яким йшли до Парашки. Екстремали можуть спуститися через г. Діл у долину Великої Річки до водоспаду Гуркало й виходу в с. Корчин. Повертатися хребтом і спускатися у Сколе на годину менше, ніж підніматися. Дорога наче буде та сама, але ви відчуваєте, як усе змінюється - світло, барви, звуки. Усе набуде ностальгічних відтінків. На душі посвітлішає!