Похід на гору Маківку

Цим маршрутом повинен пройти кожен свідомий українець, патріот своєї держави, не тільки через простоту шляху, а й через значимість цього місця в історії нашої держави. Саме тут на вершині гори навесні 1915 року відбувалися важкі бої між Українськими січовими стрільцями та царськими військами. Українців було лише сімсот, а ворогів – незліченне число. Важко було, та перемога все-таки дісталася українським синам-героям. Ті, хто загинув під час цих бойових дій, з почестями поховані на цвинтарі, що розташувався на при вершинній частині південного схилу Маківки. Не зважаючи на досить важкий період в історії України, з 1939 року в першу неділю серпня тут відбувалися поминальні богослужіння. Всі небайдужі, а це тисячі людей з усієї Галичини, приходили на могили героїв. За незалежної держави цвинтар бійців легіону УСС було відновлено, а разом із ним і богослужіння.


Гора не надто висока, хоча справжня її висота, мабуть, невідома, тому що різні джерела вказують різні цифри. Так в Вікіпедії вказано висоту 958 м, в путівнику "Українські Карпати” – 933 м, а на таблиці при вході на заповідне урочище - 840 м. Маршрут наш простягався з села Тухля, а саме з його залізничного вокзалу. В саме село Тухля можна добиратися зі Стрия, маршрутним таксі Стрий – Славське. Але про все по черзі.

Ми відправляємось з залізничного вокзалу на маршрутці Сколе – Славське, найбільше нам підходить саме цей маршрут, адже ми були в Стрию уже в 7.00 і чекати на електричку Львів – Волосянка нам було надто довго.

С. Тухля. Відправляємось в дорогу. Виходимо з вокзалу на трасу, і йдемо в бік Славського, туди де поїхала наша маршрутка. Зліва від нас гарна церква, збудована десь на початку минулого століття, а справа тут же пам’ятник Захару Беркуту, та Іванові Франкові.

Станція села Тухля. Досить цікаве походження назви села. І зовсім не пов’язане із тим, що можна подумати, почувши її. Легенда розповідає про чоловіка, що довго подорожував горами. Вирішив спочити на місці, де тепер знаходиться село. Йому так сподобалася ця місцевість, що він тут вирішив залишитися. З часом поприходили нові люди та створили поселення. Одного разу прийшли до чоловіка чиновники, що переписували володіння господаря, та й запитали, як називається село. Чоловік відповів, що ніяк. Що йшов він повз, дуже «охляв та лишився жити» («охляв» – втомився). Мабуть, не дочули чи переплутали щось гості, бо дали селу назву Тухля.

Саме тут можна розпочинати маршрут. Центральною дорогою доходимо до роздоріжжя, там повертаємо праворуч до Головецька. Пройшовши приблизно 4,5 кілометра до місця, куди впадає права притока потічка Грабовецький, рухаємося у південно-західному напрямку. Переходимо через місток в напрямок села Грабовець (приблизно 2 км). Виходимо на стежку, щоб вийти на безлісий гребінь хребта, що знаходиться ліворуч від потічка Грабовецького. Вийшовши на хребет, повертаємо на польову дорогу у північному напрямку, що веде, безпосередньо, до вершини Маківка.


Підйом місцями дуже стрімкий, дерева і гілки кругом сухі, ламаються від найлегшого дотику. Ноги їдуть. Одним словом йти після дощу тут дуже важко, була б хоч стежина. Десь ближче біля гори ми таки наткнулись на стежину, вона вела наче зі сторони села Грабовець, точно сказати важко, бо ми по ній йшли не вниз, а до гори. Якби не стежка, то для підйому на гору нам довелось би бути професійними скелелазами, тому що підйом став ближче до вершини дуже сильно стрімким.



Координати: 8.904336, 23.419